Замок Гербурт – так називали добромильський Високий замок до ХХ ст. Знаходиться він, а точніше – його руїни, серед старого букового лісу, за 4 км. від Добромиля (Старосамбірський район, Львівщина), в с. Тарнава, на високому стрімкому пагорбі, що є одним із відрогів Бескидів. Дорога від Добро миля до замку справляє незабутнє враження. Вона йде гористою місцевістю, з якої відкриваються мальовничі краєвиди на місто, навколишні пагорби, вкриті лісом і пасовищами, біля Василіанського монастиря, у підніжжі Чернечої гори. Знизу замку не видно, бо його закривають високі дерева. Його потужні мури на вершині гори постають перед подорожніми раптово. Серед замків Львівщини немає жодного на такій висоті – 560 м над рівнем моря.
Високий замок недаремно носить назву Гербурт, однієї з найвизначніших родин в Галичині, для якої Добромиль був родинним гніздом 270 років, з XIV до XVII ст. Перший Високий замок, збудований у 1450 році львівським ловчим Миколою Гербуртом, був дерев’яний і згорів під час нападу татар. Мурований замок у ренесансному стилі поставив львівський каштелян Станіслав Гербурт у 1566 році. В той час біля костелу в Добромилі збудували дерев’яний Низький замок, від якого не залишилося й сліду. Розширив і поновив високий замок у 1614 році Ян Щасний Гербурт. Він зробив його неприступною фортецею.
З могутнього колись замку до нашого часу залишилася лише велична руїна. Збереглася частина потужних мурів, що йдуть півколом від в’їзної башти, склепіння житлових приміщень. У мурах, товщина яких сягає 2 м, є ряди бійниць. Завершує споруду гарний аттик з глухою аркадою. В’їзна брама має прямокутний портал, над яким сліди кам’яної таблиці. На ній було зображено герб Гербуртів, напис: «obrona nasha», і літери SHKL, що розшифровуються як Станіслав Гербурт, каштелян львівський. А ще нижче – стерті букви і дата 1614 рік – очевидно, це рік реставрації замку Яном Щасним Гербуртом. До замку через ліс веде насипна дорога, якою раніше можна було проїхати двома возами.
У первісному вигляді замок займав всю невелику площу продовгуватого гребеня гори, мав довжину 85 м, ширину – 25 м. Припускають, що у ньому були 4 кімнати і одна велика зала. Далі – незабудований дитинець, загороджений мурами, оборонна башта з північно-східної сторони, що стояла впритул до гори. Фортеця була неприступною. Існують перекази, як його залога мужньо боронилася під час нападу шведів, кидала згори каміння на ворогів. Але в XVIIІ ст. замок вже був руїною. Навіть невідомо з яких причин…
Збереглися відомості з літопису Василіанського монастиря про те, що власниця села Тарнава Анна Білоголовська у 1684 році подарувала зруйнований замок монастиреві і дозволила розбирати з нього каміння. Правда, дослідники вважають, що це малоймовірно, щоби ченці скористалися цим будівельним матеріалом, бо основні споруди монастиря на цей час вже були збудовані. А згодом уряд взяв під опіку зруйновану фортецю, але ніхто її так і не реставрував.
Вже століття стоїть ця дивовижна руїна, немов корона на маківці гори, і її не можуть знищити ні люди, ні час. Вона є своєрідним пам’ятником прославленій родині Гербуртів, яку згадують ще в Галицько-Волинському літописі. Вона поселилася в Галичині у XIIІ ст., Гербурти займали високі посади, прославилися в науці, культурі, були фундаторами церков і монастирів. Серед них найбільш визначною особистістю, політиком, літератором, дипломатом, філософом, поетом, видавцем, великим захисником православної віри і русинів був Ян Щасний Гербурт.
